НАУКОВА РОБОТА

21 березня 1888 року, 136 років тому, у Колодяжному в родині Косачів народилася наймолодша, шоста  дитина, яка принесла велику радість батькам, старшим братам і сестрам. Була дуже гарненькою, отож і не могли придумати їй достойного імені. Часто називали Птасею, бо народилася, коли прилітали жайворонки. Офіційно ж «Ізидорою», а старші брат Михайло та сестра Леся (старша на 17 років) любовно додавали слово «Донна» на іспанський манер. Захоплення рідних викликали перші слова, емоції і вчинки жвавої дівчинки. Спочатку навчалася вдома, щоб добре засвоїти українську мову, а потім вступила до 4 класу п'ятої гімназії в Києві. У Дориних науках велика заслуга Лесі Українки: «…першою учителькою музики, а також французької мови, була Леся. Ту науку під Лесиним керівництвом я й досі згадую з вдячністю»,− писала Ізидора Косач. Дора навчалася в Петербурзі на «Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута». Але буремні події 1905 року та хвороба змусили повернутися її до Києва. У січні 1906 року оголосили, що восени вперше приймуть жінок до Київського політехнічного інституту за конкурсом кращих оцінок. Ізидора стала в числі шістнадцяти жінок цього навчального закладу, у якому нараховувалося дві тисячі студентів. Леся Українка написала 20 жовтня 1906 року матері: «Дора дуже довольна і своїм студентським званієм, і політехнікумом, і професорами, і взагалі пробуває в дуже мажорному настрої, аж весело на неї дивитись».

З дитинства Ізидора любила працювати на землі, милуватися розкішною природою волинського краю, що й зумовили її професійний вибір. У 1911 році вона здобула спеціальність агронома. Професійно і поетично вона описала рідну волинську оселю у селі Колодяжному, де прожила своє дитинство і юність: «У цілому садиба Косачів за тих часів виглядала дуже затишно, мов те кубелечко дбайливо звите. Кожному, хто потрапляв теплої пори року у цю садибу, відразу видно було, що її спорядили і в ній мешкають люди з розвиненим почуттям естетики й замилуванням до природи». Ні з яких інших джерел ми, теперішні, не можемо дізнатися, як виглядало село на початку 20 сторіччя, ніж з опису Ізидори Косач: «Наше село Колодяжне було зовсім невеличке, щось всього 40 з лишком дворів, розділене однією вулицею, що перетинала шосе (магістраль Київ – Берестя-Литовське) і залізничну колію (Київ-Рівне-Ковель) на віддаленні 6 верств від Ковеля. Це було зі сходу від Ковеля найближче село. Церкви в селі не було. Колодяженці належали до парафії с.Волошки (3 версти на північний схід). Земля у Колодяжному була трохи ліпша, ніж у північній частині повіту, селяни до того могли угноювати землю, тому, порівнюючи з іншими селами в околиці, були заможніші. Наприклад, у Колодяжному тоді вже не було курних хат, дехто почав сіяти пшеницю, на городах соняшники і т. ін. На роботу колодяженці на довший термін не наймалися, тільки молодь ходила часами на поденну. Школи в селі не було, дітей (хлопців) посилали до школи у с.Волошки. В кінці села безпосередньо містилась наша садиба. Сусідні селянські садиби відділялись від нашого саду невисоким парканом. Продовження сільської вулиці (дорога до с.Будищі) ділила нашу садибу на дві частини – по одному боці стояв великий довгий будинок, де мешкали робітники з нашого господарства, а навколо просторого двору розміщені були сільськогосподарські будівлі: клуня, стайня, короварня і т.п. За ними з одного боку сад овочевий, з другого – пасовище, поле й ліс. По другому боці вулиці була садиба, де мешкала наша родина. Там був великий будинок («старий дім», з яким наш батько купив маєток) і два менших: так званий Лесин домик (або «білий»), він таки й був увесь біленький, і другий ꟷ «сірий домик».

Відомо, що село стало таким завдяки Петру Косачу, який не шкодував селянам ні дерева на хату, ні зерна, ні хорошого сорту картоплі на насіння. На схилі літ у 1963 році, в еміграції, Ізидора Косач-Борисова  ще раз стверджувала свою любов до поліської землі. «Жодної екзотики, жодної найпишнішої природи не любила так, як наше волинське Полісся». А ще народ, його звичаї, культура, мова стали органічною часткою життя родини Косачів і її наймолодшої гілочки ꟷ Ізидори. Своїм життям і діяльністю Ізидора Косач ще раз підтвердила заклик Великої матері Олени Пчілки: «Любіть своє рідне, зливайтеся з своїм рідним!»

Катерина Волох, молодша наукова співробітниця Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки